У пошуках втраченого

Катерина Чурікова

Насичена програма міжнародного фестивалю візуальної культури Vizii включає в себе блок, присвячений медіа-арту. Головною тематичної лінією цього блоку (як і фестивалю в цілому) є “Архівація візуального”. Майданчиком для робіт, серед яких представлені відео-арт, відео-інсталяції та медіа-перформанси, стала територія національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» (Косий капонір). ArtUkraine поспілкувався з куратором Катериною Вашталовою про роботи, представлені на виставці.

Відтворити за допомогою пам'яті втрачені враження, проробити ті величезні поклади, якими є пам'ять зрілої людини, та з її спогадів створити твір мистецтва - така задача, яку він ставить перед собою.

(Андре Моруа про Марселя Пруста)

Звернення до структур і процесів людської пам'яті сьогодні є однією з найбільш актуальних тем художнього поля. Найімовірніше, це можна пояснити усезростаючим візуальним шумом, який заглушує сприйняття людини, витісняючи особисте й сокровенне - образи з пам'яті. На тлі різних процесів, що призводять до втрати ідентичності, величезна кількість візуальних вражень лише погіршують ситуацію. Запитання «Ким я є?» або «Що мене сформувало?» все частіше задаються в творах художників, і саме тому ми можемо спостерігати за поглядом, спрямованим, як кажуть, «до витоків».

Художники, чиї роботи представлені в Київській фортеці, звертаються як до особистої, так і до колективної пам'яті, буквально, до архівів – фактичних та ментальних, з метою (ре-) сконструювати певний ланцюжок, який би привів до теперішнього. Вони знаходяться в пошуках втраченого, щоб розібратися в сьогоденні.

Марина Фоменко, російська художниця та куратор Міжнародного фестивалю відеоарту «Зараз & Потім», вказує на пам'ять міста, втілену в архітектурі. Її робота «Депо» являє собою лінійну візуальну розповідь, головним суб'єктом якоъ є кругове паровозне депо Ніколаєвської залізниці, побудоване в Москві в середині XIX століття. Ця будівля зазнала низку змін, вміщуючи в себе різні комерційні структури, або, просто, пустуючи. Сьогодні ж з'явилася загроза його зруйнування (дослідження чого буде для художниці своєрідним продовженням даної роботи). Ставлячи зображення напівзруйнованого депо в центр оповідання, Марина Фоменко показує глядачеві тимчасові шари, що існують в одному міському вимірі. Художниця також акцентує увагу на неоднозначному, амбівалентному процесі: будь-яка будівля, з одного боку, консервує пам'ять в собі, але з іншого - невмолимо піддається руйнуванню.

 

Ця робота, як і деякі інші, явно резонує з самою локацією, так як Київська фортеця частково знаходиться в аварійному стані. Образ депо перегукується з масивними архітектурними формами фортеці, перетинаючись у точці поступової руйнації та забуття.


http://www.artukraine.com.ua/ukr/articles/1513.html

 

Тотальные инсталляции